Понад 114 000 українців офіційно вважаються зниклими безвісти за особливих обставин
Це військові та цивільні, які зникли під час бойових дій, на окупованих територіях, після незаконного затримання або за інших обставин, пов’язаних із війною.
114 000 – не просто статистика.
За кожною цифрою – людина.
За кожною людиною – родина, яка чекає.
Хтось може перебувати в російському полоні. Хтось – бути незаконно утримуваним. Хтось може бути загиблим, але його тіло ще не ідентифіковане. Про долю інших досі немає достовірної інформації.
Зниклий безвісти – не означає загиблий.
Саме тому пошук триває доти, доки не буде встановлено долю людини.
ВІЙСЬКОВІ
Полонені та зниклі безвісти
Близько 7 000
українських військовослужбовців можуть перебувати в російському полоні.
Понад 114 000
людей внесено до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Більшість записів стосується військовослужбовців, але реєстр включає також цивільних.
Понад 9 700
українців – військових і цивільних – уже повернулися з російського полону.
Але тисячі досі не вдома.
Військовий може зникнути під час бою. Побратими можуть не знати, чи він загинув, чи потрапив у полон. Росія може не підтвердити його захоплення і не повідомити, де він перебуває.
Для родини починається життя в очікуванні.
Чи живий?
Де він?
Чи є він серед полонених?
Іноді відповідь приходить через місяці або роки. Іноді – через свідчення звільненого полоненого. Іноді родина досі нічого не знає.
ДІТИ
Діти, яких забрали з дому
Російська агресія позбавила тисячі українських дітей дому, родини та можливості безпечно повернутися в Україну.
2 374
дітей зникли безвісти.
20 610
дітей депортовано та/або при шт мусово переміщено.
2 495
дітей вдалося повернути в Україну.
За кожною цифрою – дитина.
Дитина, яку могли вивезти з окупованого міста. Розлучити з батьками. Помістити в інше середовище. Позбавити зв’язку з родиною.
Повернення таких дітей часто потребує складних переговорів, пошуку через різні країни та міжнародного тиску.
А для батьків це роки боротьби за найпростіше право:
повернути свою дитину додому.
ЦИВІЛЬНІ
Їх не було на фронті. Але вони також опинилися в російській неволі. РФ
Росія незаконно затримує українських цивільних на окупованих територіях та вивозить частину з них до Росії.
Серед них – журналісти, волонтери, активісти, медики, місцеві посадовці та звичайні люди.
Близько 16 000
українських цивільних можуть перебувати в російській неволі.
1 878
випадків незаконного утримання цивільних підтверджено Україною.
892
цивільних верифіковано через Міжнародний комітет Червоного Хреста.
Ці цифри не можна складати. Вони показують різні рівні підтвердження інформації.
Проблема набагато ширша за офіційну статистику: частина цивільних зникає на окупованих територіях, а родини роками не отримують інформації про їхню долю.
Людину можуть затримати у власному будинку. Вивезти. Позбавити зв’язку. Незаконно засудити.
А її родині можуть не сказати навіть, де саме вона перебуває.
КАТУВАННЯ
Полон – це не просто позбавлення свободи
Для багатьох українців російська неволя означає систематичне насильство.
ООН опитала звільнених українських військовополонених. Понад 96% із опитаних повідомили про катування або жорстоке поводження.Серед задокументованих методів:
- побиття;
- електричний струм;
- удушення;
- імітація страти;
- сексуальне насильство;
- тривала ізоляція;
- голод;
- погрози;
- психологічний тиск;
- ненадання медичної допомоги.
Це стосується не лише військових.
Людей катують, залякують, принижують і позбавляють можливості зв’язатися з родиною.
А родина в цей час часто не знає навіть одного:
чи жива її близька людина.
ТІЛА
Навіть смерть не завжди приносить відповідь
Є родини, які роками живуть у невідомості.
Немає підтвердження смерті.
Немає могили.
Немає можливості попрощатися.
Україна проводить репатріацію тіл та останків загиблих. Після повернення кожне тіло необхідно ідентифікувати.
Для цього проводять судово-медичні дослідження та ДНК-експертизи.
Іноді саме ДНК дозволяє родині нарешті отримати відповідь на питання, яке вона чекала роками:
«Це він?»
Для держави – це процес ідентифікації.
Для родини – це можливість дізнатися правду.
Попрощатися.
Поховати.
Мати місце, куди можна прийти.
Але поки тіло не повернуте та не ідентифіковане, родина залишається в невідомості.
ЗА КОЖНОЮ ЦИФРОЮ – ІМ’Я
114 000+ зниклих безвісти.
Тисячі військових у полоні.
20 610 дітей депортовано та/або примусово переміщено.
Близько 16 000 цивільних можуть перебувати в російській неволі.
Понад 96% опитаних звільнених військовополонених повідомили про катування або жорстоке поводження.
Але цифри не можуть розповісти всього.
За кожною з них – син.
Донька.
Батько.
Мати.
Чоловік.
Дружина.
Дитина.
Людина, яку хтось чекає.
30 СЕРПНЯ
МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ НАСИЛЬНИЦЬКИХ ЗНИКНЕНЬ
Цього дня ми говоримо про тих, чиє місцезнаходження приховують.
Про військових, які не повернулися з бою.
Про цивільних, яких незаконно утримують.
Про дітей, яких вивезли з України.
Про людей, які пережили катування.
Про загиблих, чиї тіла досі не повернули.
І про родини, які продовжують чекати.
Вони не просто зникли.
За кожним зникненням є людина, є родина і є право знати правду.
Не мовчати.
Називати імена.
Поширювати історії.
Вимагати повернення.
Доки вони не вдома – ми не припиняємо їх шукати.
